Володимир Ігнатійович Заболотний, ім’я якого занесене до золотих сторінок історії української архітектури, залишається однією з найяскравіших постатей в архітектурному мистецтві XX століття. Його життєвий шлях і творча спадщина є втіленням не лише особистої пристрасті й майстерності, а й відображенням епохи, в яку він творив. Народжений у маленькому селі Карань (нині частина міста Переяслав Київської області), Володимир Заболотний став видатним українським архітектором, чиї роботи залишили глибокий слід в образі українських міст.
Ця стаття пропонує зануритися в дивовижний світ творчості Володимира Ігнатійовича Заболотного, досліджуючи його ранні роки, впливи оточення, ключові моменти професійної кар’єри, а також його внесок у розвиток і трансформацію архітектури України XX століття. Ми заглибимося в аналіз його стилю, підходу до проєктування та особливостей найзнаковіших проєктів, які продовжують надихати нові покоління відомих українських архітекторів.
Ранні роки та натхнення
Архітектор Володимир Заболотний, народжений 13 серпня 1898 року в сільській місцевості, з дитинства був оточений природою та народним мистецтвом. Вихований у родині майстра-ювеліра з виготовлення церковного начиння, він рано проявив свої художні здібності. У дитинстві Заболотний захоплювався мистецтвом: оформлював аматорські вистави, грав на скрипці, займався ліпленням і малюванням, що заклало основу для його майбутньої кар’єри як архітектора з Переяслава.
"Архітектура — це застигла музика. У кожній лінії будівлі має бути гармонія, подібна до музичної композиції. Я прагнув у своїх проєктах створювати таку гармонію, щоб люди, перебуваючи в цих будівлях, відчували себе частиною чогось прекрасного і величного", — говорив Володимир Заболотний своїм учням.
Становлення архітектора: освіта та впливи
У 1921 році Володимир Ігнатійович Заболотний вступив до Українського архітектурного інституту в Києві, де здобув ґрунтовну архітектурну освіту під керівництвом відомих архітекторів того часу, зокрема Павла Алєшина. Уже в студентські роки він активно брав участь в архітектурних конкурсах, здобуваючи визнання за свої інноваційні проєкти.
У 1928 році Заболотний успішно захистив дипломний проєкт профілакторію «Кинь-Грусть» на 500 місць, виконаний у дусі конструктивізму — архітектурного напряму, що активно розвивався в радянській архітектурі того періоду. Цей проєкт продемонстрував його талант поєднувати функціональність з естетикою, що стало характерною рисою всього творчого шляху Володимира Заболотного.
Творчий шлях і професійний розвиток
Після завершення навчання Заболотного залишили викладачем, і він розпочав самостійну професійну діяльність. Він брав участь у розробці генеральних планів таких міст, як Черкаси, Кременчук, Комінтернівськ і Дніпродзержинськ, роблячи вагомий внесок у розвиток міської інфраструктури. У 1934 році він розробив генеральний план і проєкт детального планування адміністративного центру міста Кривий Ріг.
Серед реалізованих проєктів українського архітектора Заболотного того періоду варто відзначити Палац культури металургійного заводу в Дніпродзержинську та будівлю Облспоживспілки у Вінниці. Ці споруди демонструють еволюцію його архітектурного стилю від конструктивізму до більш монументальних форм, характерних для архітектури періоду сталінізму.
| Період | Основні проєкти | Архітектурний стиль | Значення у спадщині |
|---|---|---|---|
| 1928–1934 | Профілакторій «Кинь-Грусть», планування міст Черкаси, Кременчук | Конструктивізм | Формування індивідуального підходу до архітектури |
| 1934–1939 | Палац культури в Дніпродзержинську, будівля Облспоживспілки у Вінниці | Перехід до монументалізму | Розвиток оригінального стильового синтезу |
| 1936–1939 | Будівля Верховної Ради УРСР | Неокласицизм з елементами українського стилю | Вершина творчості, символ державності |
| 1945–1956 | Наукові праці, редакторська діяльність | Дослідження національних традицій | Внесок у теорію архітектури та освіту |
Наведена вище таблиця демонструє еволюцію творчого шляху Володимира Заболотного — від ранніх експериментів з конструктивізмом до зрілих робіт у стилі неокласицизму в Україні. Кожен період його діяльності вирізняється пошуком нових форм вираження національної ідентичності в архітектурі.
Будівля Верховної Ради: вершина творчості
Найвизначнішим творінням Володимира Ігнатійовича Заболотного є будівля Верховної Ради України в Києві (раніше — Верховна Рада УРСР), зведена у 1936–1939 роках. Розташована на Печерську, поруч із Маріїнським палацом, ця споруда стала однією з найважливіших історичних будівель Києва та символом української державності.
Будівлю Верховної Ради архітектор спроєктував у стилі неокласицизму з елементами українського національного стилю. Триповерхову споруду прикрашає велична колонада та великий скляний купол, що забезпечує природне освітлення сесійної зали. За цей проєкт у 1940 році Заболотний був удостоєний Сталінської премії першого ступеня, що засвідчує найвищий рівень його майстерності серед видатних архітекторів СРСР.
"У будівлі Верховної Ради я прагнув втілити ідею демократичного простору, де світло проникає згори через купол, символізуючи відкритість і прозорість. Національні мотиви в декорі нагадують про культурне коріння нашого народу, а монументальність форм виражає силу й стабільність держави," — пояснював Заболотний концепцію свого головного творіння.
Наукова та педагогічна діяльність
У повоєнні роки Володимир Заболотний активно займався науковою та педагогічною діяльністю. У 1945–1956 роках він був першим президентом Академії архітектури УРСР, відігравши значну роль у вивченні та популяризації архітектурної спадщини України. Під його редакцією були видані фундаментальні праці з історії українського мистецтва й архітектури.
Як викладач Київського художнього та Київського інженерно-будівельного інститутів, Заболотний виховав ціле покоління київських архітекторів, передаючи їм не лише технічні знання, а й свою пристрасть до національних традицій в архітектурі. Його методика викладання ґрунтувалася на глибокому вивченні історичних стилів у поєднанні з сучасними будівельними технологіями.
Випадок із життя: порятунок історичних креслень
У 1941 році, коли розпочалася Друга світова війна і Києву загрожувала окупація, Володимир Ігнатійович Заболотний прийняв рішення врятувати найцінніші архітектурні креслення та обміри історичних споруд України. Ризикуючи власним життям, він організував евакуацію архівів Академії архітектури до Уфи. Протягом трьох днів і ночей він особисто пакував матеріали, ретельно маркуючи кожну папку. Завдяки його самопожертві було збережено безцінні документи з українського бароко XVII–XVIII століть, обміри Софійського собору та Києво-Печерської лаври. Після повернення до Києва в 1944 році Заболотний негайно ініціював роботу з документування та оцінки руйнувань архітектурних пам’яток, заклавши основу для їхньої подальшої реставрації.
Спадщина та пам’ять
Володимир Ігнатійович Заболотний залишив по собі багату архітектурну спадщину, яка сьогодні є важливою частиною культурного надбання України. Його роботи поєднують функціональність та естетичну виразність, відображаючи глибоке розуміння національних традицій в архітектурі та прагнення до інновацій. Створені ним будівлі є пам’ятками архітектури, що перебувають під охороною держави.
Ім’я Володимира Заболотного носить Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека України, а в Переяславі діє меморіальний музей Заболотного, де зберігаються його проєкти, малюнки та особисті речі. Це місце стало центром вивчення та популяризації творчості Володимира Заболотного для нових поколінь архітекторів і дослідників.
"Справжня архітектура — це не просто мистецтво будувати споруди, а мистецтво створювати простори, в яких люди живуть, працюють і відчувають зв’язок з історією свого народу. Сучасна архітектура має відображати дух свого часу, але водночас зберігати повагу до традицій минулого," — ці слова Володимира Заболотного стали девізом для багатьох українських архітекторів.
Біографія Володимира Заболотного та аналіз його творчого шляху дають змогу краще зрозуміти еволюцію архітектури України XX століття, в якій поєднувалися елементи модернізму та класицизму. Володимир Заболотний заслужено вважається одним із стовпів української архітектури XX століття, чия спадщина продовжує надихати й сьогодні.