На архітектурному фестивалі CONaction, що пройшов у Києві, центральне місце посіли швейцарські архітектори. Вони продемонстрували сучасний підхід до архітектури, заснований на економічності та застосуванні розвинених технологій, що значно змінило вигляд будівництва у Швейцарії.
Давид Маккула, відомий швейцарський архітектор, зазначив: «Кожен простір тісно пов'язаний із навколишнім середовищем, і це впливає на сприйняття». Прикладом його роботи є приватний будинок площею 1030 м, розташований в альпійському Канобіо. Створений у 2009 році, цей будинок вражає не лише своїми незвичайними формами, а й вартістю мільйон швейцарських франків. Хоча це не найдорожчий проект, він яскраво демонструє характерні риси швейцарської архітектури. елегантність, простоту і високу вартість, порівнянну з відомим швейцарським годинником, що славиться своєю якістю та витонченістю.
Більше ніж Ле Корбюзьє
Розмаїття архітектурних студій Швейцарії, таких як PRS Architects, Mauro Turin Architecte, Stocker Lee Architetti та Vetsch Architektur, вражає своєю широтою та масштабністю. Ці бюро здійснюють проекти у межах Швейцарії, а й її межами, створюючи унікальні архітектурні твори у світі. Серед їхніх робіт можна відзначити житловий комплекс «Земляні споруди» від Петера Ветча, а також незвичайну віллу, вбудовану в схил гори, реалізовану Б'ярне Мастенбруком та Крістіаном Мюллером із SeARCH та CMA. Це лише частина унікального архітектурного багатства Швейцарії. Великі об'єкти, такі як галереї, бізнес-центри, вокзали та стадіони, є доменом архітектурних майстрів на кшталт Маріо Ботти, Жака Герцога та П'єра де Мерона, кожен з яких робить свій унікальний внесок, відбиваючи дух трьох провідних архітектурних шкіл Швейцарії.
Маріо Ботта, видатний представник школи Тичино та учень Ле Корбюзьє та Луїса Кана, відомий своїми масштабними проектами, включаючи Музей сучасного мистецтва в Сан-Франциско. Але особливо видаються його малі проекти, в яких він демонструє глибоке розуміння та взаємозв'язок із довкіллям.
Маріо Ботта, знаменитий швейцарський архітектор, залишив свій незабутній слід в архітектурному ландшафті Швейцарії, спроектувавши ряд видатних вілл у різних її куточках. Серед його знакових робіт виділяються Вілла Ротонда та Вілла Б'янки, розташовані на берегах озера Лугано. Ці споруди сьогодні вважаються не менш значущими, ніж знаменитий Будинок над водоспадом Френка Ллойда Райта. Місто Лугано перетворилося на свого роду виставковий зал робіт Ботти, де можна побачити безліч будівель, виконаних у його фірмовому стилі. Цей стиль характеризується простими геометричними формами, вікнами на дахах та невеликими віконцями, що нагадують бінокль. Один із відомих творінь Ботти також знаходиться у Швейцарії, підтверджуючи його майстерність та вплив на архітектуру країни.
Серед інших визначних робіт Маріо Ботти можна відзначити незвичайний готель Tschuggen Bergoase Spa, розташований в Арозі, а також дві унікальні церкви в Тичино: футуристичну Санта-Марія дельї Анджелі в Монте-Тамара і циліндричну Сан-Джованні Баттіста в Моньйо. Ботта також відповідальний за проектування адміністративного корпусу Об'єднаного банку Швейцарії в Базелі, Центру Дюрренматта неподалік Невшателя та Музею архітектора Жана Тенглі. Особливо складним був проект Центру Дюрренматта, для реалізації якого були потрібні ретельні підземні роботи, щоб зберегти старовинний будинок письменника.
З 1990-х років фокус уваги в архітектурі Швейцарії змістився від школи Тичино до архітекторів із німецькомовних кантонів. Це нове покоління архітекторів розробило свою унікальну мову та підхід до архітектури, що виявилося у створенні елегантних та символічно значущих будівель по всьому світу. Для них архітектура — це насамперед конструктивне мистецтво. Прикладом такого підходу є студія Herzog & de Meuron, заснована у 1978 році Жаком Герцогом та П'єром де Мероном. Ці архітектори, які віддають перевагу мінімалізму та експериментальним матеріалам, створили будівлю Федеральної залізничної компанії Швейцарії та найбільший у країні стадіон Сент-Якоб у Базелі, і незабаром стали першими швейцарськими лауреатами престижної Притцкерівської премії.
Після роботи над Сент-Якобом у Базелі, вони швидко стали першими швейцарцями, удостоєними Прітцкерівської премії, що порівняно з Нобелівською премією в галузі архітектури. Їхня відмінна риса - це застосування звичайних матеріалів, які раніше вважалися тривіальними і непридатними для високої архітектури.
Прикладом цього підходу є будівля Ricola Storage Building, споруджена Herzog & de Meuron у Лауфені, розташованому на південь від Базеля, яке чудово демонструє цей стиль.
Петер Цумтор, інший отримувач Прітцкерівської премії, вибрав традиційний камінь для створення свого знаменитого комплексу термальних ванн у Вальсі, прагнучи побудувати величну будівлю з умиротвореним освітленням, захищену від жорстких контрастів навколишнього пейзажу.
Основне завдання – гармонійно вписатися у навколишнє середовище, демонструючи ту вишуканість та впевнену простоту, що стала візитною карткою сучасної швейцарської архітектури.
Відмінною особливістю творів архітекторів із німецькомовних кантонів Швейцарії є акцент на формі. Вони використовують звані " сильні форми " - будівлі, створені як геометричні обсяги. Ця простота форм сприяє зосередженню уваги на обсязі, матеріалах, текстурі та кольорі. Вплив абстракціонізму та мінімалізму в їхньому дизайні перетворює навіть звичайні об'єкти на твори мистецтва. Прикладом є музей «Лінер» в Аппенцеллі, побудований архітектурним бюро Gigin & Guyer, і знаменитий комплекс Herzog & de Meuron, виконаний для Швейцарської федеральної залізниці, що включає бетонну будку, прикрашену мідними обручами на станції «Базель» SBB. Ці споруди є як архітектурними творами, а й символами міського ландшафту. До таких же творів належать роботи Юстуса Дагіндена, у тому числі Ferro House у Цюріху та будівля супермаркету Migros у Берні.
Критики висловлювали різні думки про так звану Swissbox architecture, закидаючи її представникам зайвий акцент на зовнішній формі на шкоду внутрішньому простору. Однак, не можна заперечувати, що саме Herzog & de Meuron створили унікальний дизайн для складу Mulhouse під Базелем, перетворивши його на знакове місце.
Застосувавши візерунки на такому повсякденному матеріалі, як бетонні плити, архітектори перетворили звичайну сіру будівлю на справжній витвір мистецтва. В даний час вони працюють над створенням нового офісного комплексу, «вежі Рош», що досягає 178 метрів у висоту в Базелі. Завершення будівництва заплановане на 2015 рік.
Третій елемент, що визначає унікальність швейцарської архітектури, - це іноземні архітектори, які успішно конкурують з місцевими майстрами. Швейцарія виявилася успішною, залучаючи лауреатів Прітцкерівської премії, видатних будівельників сучасності, для своїх проектів. На початку 1990-х Жан Нувель виграв перший в історії Швейцарії конкурс, відкритий не лише місцевим архітекторам. Він збудував величезний центр KKL над озером Люцерн, створюючи сильний новий образ для міста. Ренцо Піано, творець найвищої будівлі ЄС Shard Bridge у Лондоні, зробив свій внесок у швейцарську архітектуру галереєю «Байлер» під Базелем та Центром Пауля Клеї у Берні, який задуманий як скульптурна адаптація до ландшафту.
Підбиваючи підсумки
Східній Європі варто визнати, що суспільство прагне абсолютно нового типу простору.